Поїзд Перемишль – Київ. Наші жінки їдуть додому. Пані з двома синами в моєму купе з порогу спитала: – У вас є речі? – Ні, – кажу, – тільки рюкзак. – То добре, бо в мене 14 валіз, 7 рюкзаків. Їдемо… Жінка далі каже: – Я вперше за кордоном була, везу валізи речей та купу вражень. – А що ж вас там так вразило, – питаю я. – Та шо, зараз наші жінки подивляться на закордонних пані, приїдуть, і буде українським чоловікам хана

Поїзд Перемишль – Київ. Наші жінки їдуть додому. Пані з двома синами в моєму купе з порогу спитала: – У вас є речі? – Ні, – кажу, – тільки рюкзак. – То добре, бо в мене 14 валіз, 7 рюкзаків. Їдемо… Жінка далі каже: – Я вперше за кордоном була, везу валізи речей та купу вражень. – А що ж вас там так вразило, – питаю я. – Та шо, зараз наші жінки подивляться на закордонних пані, приїдуть, і буде українським чоловікам хана

Поїзд Перемишль-Київ повністю заповнений тимчасово переселеними жінками і дітьми, що їдуть додому. Дехто з них не був в Україні з березня. Всі хвилюються, діти плачуть. Сподіваюсь, від щастя.

Стільки речей в купе я не бачила ніколи. Їй-богу. Багато хто поїхав за кордон в чому був, і там трішки пошопився.

Жінка з двома синами в моєму купе з порогу спитала:

– У вас є речі? 

– Ні, – кажу, – тільки рюкзак.

– То добре, бо в мене 14 валіз, 7 рюкзаків і коробка з дроном. З Англії їду, сама живу під Гостомелем, в лютому поїхала в Англію з синами. Будете англійське печево?

– Буду!

– Так от, я вперше за кордоном, везу валізи речей та вражень.

– А шо там?, – кажу я, відкриваючу пачку англійського печива.

– Та шо, зараз наші жінки подивляться на закордонних пані, приїдуть, та буде українським чоловікам хана. Беріть ще печиво.

– Чого хана?, – питаю. Ну, і беру печево.

– От жила я в сім’ї. Чоловік і жінка там як? Обидва з роботи приходять і що ви думаєте?

– А шо там?, – питаю.

– Жінка каже, що втомилась, і йде кататися на велосипеді. А чоловік вечерю готує, уявляєте? А в нас як? Жінка прийшла з роботи, далі на город, далі за плиту. А там не так.

– А як?

– Якщо вона не хоче, не готує, або зробить йому, прости Господи, бутерброд. І все, тиждень в холодильнику бутерброди, і все. І він їсть. Мій чоловік не знаю, що сказав, а той англієць їсть мовчки. Я їм коли вперше борщу наварила та голубців, вони такі здивовані були, а коли я сказала, що їду, плакали, щоб не їхала. 

І все там в Англії добре, крім м’яса.

– А шо з ним? (в мене в цьому діалозі інших фраз не буде).

– Та погане воно, солоне якесь, але я биточків в дорогу наробила, хочете биточок?

– Так!

– То їжте. Отже в Лондоні все супер, крім м’яса. То я й везу валізи.

– А шо в валізах?

– Ох, та все. Ну, йду я в магазин, а там спідня білизна брендована за 2 фунти, класна така, ну скажіть, ви б не купили?

– Купила б

– От і я купила, везу валізу спідньою білизни. А ще малим купила велосипеди, ось дрон, все везу. Але то фігня, бачила, в сусідньому вагоні жінка везе вазони, 12 штук?

– Ого, а нашо?

– Та каже, від стресу в Варшаві вазонів насадила, то вони вродили, то вона везе.

– Капець!

– І я так кажу! Так, я від сьогодні скажу чоловікові, що буде він в мене їсти бутерброди, будемо жити як в Лондоні. Беріть биточок, в мене ще є.

Julia Majok